Кіровоградець Сергій Власенко – ветеран дзюдо, який незважаючи на свій вік, продовжує активні заняття спортом. Днями він повернувся з Дніпропетровська, де став переможцем Чемпіонату України серед ветеранів. Про деталі своєї участі в замаганнях, подальші плани та причини, що спонукають його займатися дзюдо, він розповів «Дзюдо-Центру».
– Поділіться враженнями від участі у чемпіонаті?
– Позитивні: цікаво було позмагатися, набратися нового досвіду, було на що подивитися, чому повчитися.
– Скільки провели сутичок?
– Я виступав у віковій категорії спортсменів 1956-1960 років, де загалом заявилися четверо дзюдоїстів-ветеранів. У молодших категоріях учасників було більше. Я провів два поєдинки – за вихід до фіналу та за перше місце.
– Це Ваша перша перемога на чемпіонаті серед ветеранів?
– Так, як зрештою і участь у змаганнях ветеранів. Я планував виступити на ветеранському Чемпіонаті України ще минулого року в Києві, але його скасували. Потім у Донецьку мав пройти Чемпіонат Європи, але тоді там починалися заворушення, хоча воєнний дій ще не було. Його перенесли в Прагу, і тому я так нікуди не поїхав. Після перемоги у Дніпропетровську, я міг би позмагатися серед ветеранів-дзюдоїстів Європи, але все впирається у фінанси.
– З якого віку займаєтеся дзюдо?
– Із самого дитинства. Першим моїм тренером був Валерій Ханцевич, згодом тренувався у Василя Покришкіна. Виконав норматив кандидата у майстри спорту. Виступав за міліцію, армію. Потім заняття я припинив. Відновив тренування вже коли внук пішов у секцію дзюдо у КДЮСШ №3 до тренера Володимира Долгіх.
– Що спонукає у такому віці тренуватися, тримати себе у формі, виступати?
– Я більше року провів у чорнобильській зоні, став інвалідом. Згодом групу з мене зняли. Я вирішив довести, що я здоровий. Починав із зарядки, згодом конкретно зайнявся дзюдо. Воно втягує і зараз, коли тренуюся з молодими хлопцями, почуваю себе молодим. Переконуюся у вислові: «Не дивися скільки тобі років за паспортом, а скільки тобі в душі». Хочеться своїм прикладом заохочувати дітей, щоб більше ходили, займалися, а не сиділи на дивані біля телевізора чи компьютера. У Дніпропетроську я побачив як боряться старші та молодші за мене дзюдоїсти. Це цікаво. Коли ти будеш крутитися – жодні болячки тебе не візьмуть.
– Як проходила підготовка до чемпіонату?
– Я стабільно, регулярно тренуюся. Безпосередньо під змагання не готувався.
– Маєте подальші спортивні плани?
– Тренуватися і ще раз тренуватися. Хотілося б поїхати на Чемпіонат Європи світу серед ветеранів. Для цього, звичайно, треба фінанси, але на все воля Божа. Не звадила б спонсорська підтримка, бо і дітей треба розвивати, приклад їм показувати.
«Дзюдо-Центр»
