Пятов: Для мене Кіровоград – це Кіровоград

PyatovВихованець кропивницького футболу, голкіпер “Шахтаря” і збірної України, Андрій Пятов розповів про початок своєї кар’єри.

– Давайте про життя та кар’єру. Ви народилися у Кіровограді, теперішньому Кропивницькому. Яку позицію посідає це місто у вашому рейтингу?

– Це завжди у моєму серці. Для мене Кіровоград – це Кіровоград. Я, як і більшість мешканців, досі не сприймаю його, як Кропивницький. Це моє рідне місто, у якому пам’ятаю кожну цеглинку. Воно невелике. Його можна проїхати за 30-40 хвилин, без заторів.

Але коли я виріс, коли у мене з’явилася сім’я і діти, тоді усвідомив, що, для життя на перспективу, у цьому місті важкувато будувати якісь плани. Дякувати Богу, з’явилася можливість дати своїм дітям те, чого, напевно, не вистачало мені у дитинстві.

– Яким було ваше дитинство?

– Батько працював далекобійником. Мати – на заводі, заступницею головного бухгалтера. Розкоші не було. Ми жили знаєте як? Батько повертався із якоїсь поїздки – міг привезти, наприклад, Пепсі-колу, якої у нас не було. А бувало й таке, що збирали на хліб. Всіляке в житті траплялося. Не шикували, але батьки старалися, щоб я ні в чому не відчував потреби. Дуже вдячний їм за це. Я люблю своїх батьків. Ми пройшли всі труднощі разом.

– Розумію, всі ми – з 90-х… Які слова батька або матері запали вам у серце і слугують для вас орієнтиром у житті?

– У мене дуже розумна і розсудлива мама. Запам’яталося на все життя, як вона казала: “Є повага. Ніякими грошима, ніякими золотом-діамантами-машинами ти не купиш повагу”. Я часто бував у неї на роботі і бачив, наскільки її поважають колеги та начальники. Вона якісно і сумлінно виконувала свою роботу, прихильно ставилася до людей. Ось цей приклад найяскравіше відклався у моєму житті. Я намагаюся бути настільки ж доброю і відкритою людиною. Але, на жаль, не кожному догодиш… Хтось бачить у мені злого.

– Є й такі?

– Я не знаю, але припускаю. Подобатися всім – нереально.

– Мама Степаненка зізналася, що дуже емоційно дивиться матчі Шахтаря і гучно кричить, коли Тарас забиває. А як поводяться ваші батьки?

– Батько – більш стриманий. А мама… Вона понад 13 років – після інсульту. У мене велика трагедія була. Це сталося, коли я вже грав в основному складі Ворскли. Дякувати Богу, почав заробляти непогані гроші. Ми витягнули маму з “того світу” – вона 21 день перебувала в комі. Зараз проходимо різноманітні реабілітації. Один бік у неї відмовив, як це й трапляється.

Півроку тому мама була у Києві на обстеженні, місяць над нею попрацювали спеціалісти-реабілітологи. Той максимум, який ми можемо витиснути для покращення її здоров’я, ми робимо. Повір, матчі вона дивиться, переживає. Завжди мені телефонує після ігор. Це приємно.

– Зі скількома кіровоградськими друзями дитинства ви досі підтримуєте стосунки?

– З одним другом, якщо ми говоримо про тісні стосунки. Він також був футболістом, пограв за Олімпік. Це – Олександр Коваленко. Разом ми створили у Кіровограді школу “Ніка” – для діток від 3 до 7 років. Він цим займається, є талановитим тренером і має хорошу репутацію у Кіровограді. Батьки стараються потрапити до нас у групу.

Раніше ми мали школу спільно з моїм першим тренером. Але потім відбулися певні розходження в думках. Тож ми попрощалися і відкрили школу “Ніка”. Зараз карантин, тому довелося призупинити набір дітей у групи.

– Кіровоградська Зірка кінця 90-х стояла у Вищій лізі “на виліт”, проте примудрялася вибивати Шахтар із Кубка України. Пригадуєте?

– Не завжди все було погано. Я от пам’ятаю, як вони шосте місце у чемпіонаті посіли (Сміється). Тоді команда називалася Зірка-НІБАС. Перемогу над Шахтарем, звісно, пригадую. Я у той час м’ячі подавав (Сміється).

– О, розкажіть про це! Хто тоді був вашим кумиром?

– У нас була така гра, коли один стає у ворота, а йому з певної зони, не переходячи її, потрібно забити гол одним дотиком. Ця гра називалася “на Близнюка”. У воротах Зірки тоді стояв Ілля Близнюк – для мене, хлопчака, він був кумиром. Звісно, захоплювався і Сашею Шовковським, але Близнюка я міг бачити вживу – і це було щось неймовірне. На нього рівнявся найбільше.

Ще можу назвати Ігоря Бажана, який захищав ворота Зірки. Він – на 2 роки старший від мене. Я радів, що зі школи Зірки вибився голкіпер. Потім і мені доля надала шанс, яким я скористався.

football24.ua

 10 – загальна кількість переглядів, з них 1 перегляд (и, ів) сьогодні