Валерій Лучкевич: після розмови з Володимиром Шараном довго не думав

LuchkevychВ самому успішному єврокубковому сезоні “Дніпра” Валерій Лучкевич, незважаючи на юний вік, став невід’ємною частиною команди Мирона Маркевича. Після того, як клуб почав поступово скочуватися у прірву, він зважився на переїзд за кордон. Незважаючи на оптимістичний старт, в цьому сезоні Лучкевич випав з основної обойми “Стандарда”, через що трансфер в інший клуб напрошувався. У цій ситуації найспритнішою виявилася “Олександрія”. В інтерв’ю UA-Футбол Валерій розповів, чому саме вирішив повернутися в Україну і що стало причиною невдач в останні півроку.

До слова, сьогодні, 11 січня Валерій Лучкевич відзначає свій 23-й день народження з чим редакція його і вітає, бажає міцного здоров’я, щоб травми обходили стороною, а футбол приносив радість і життєву насолоду.

– Почнемо з приємного. Як провів відпустку під час зимової паузи?

– Відпочивати завжди приємніше, ніж важко працювати (сміється). 26 грудня закінчився 21-й тур чемпіонату, що приємно – перемогою на виїзді 1-0 проти “Шарлерау”. З дружиною поїхали на канарський острів Тенеріфе (острів вічного літа), відпочили по-сімейному, а потім повернулися в Бельгію і зайнялися питанням переїзду в Україну. У прискореному режимі за два дні зібрали речі і на машині вирушили в дорогу – на батьківщину. Відпочинок пройшов добре. По приїзду самостійно почав підготовку до зборів в “Олександрії”.

– Крім “Олександрії” були ще інші варіанти продовження кар’єри?

– Було кілька. Зокрема, наполегливо пропонували подумати про продовження кар’єри в Чехії. Але найголовніше, що вплинуло на мій вибір – це бажання Володимира Богдановича бачити мене у своїй команді. У ситуації, що склалася, підтримка головного тренера – ключовий момент. Після розмови з головним тренером довго думати не довелося. “Олександрія” ставить перед собою високі цілі, займає третє місце, є хороша перспектива грати в єврокубках. Що ще потрібно для зростання будь-якого футболіста?

– При виборі команди напевно не обійшлося без поради батька Ігоря Лучкевича, який не один сезон грав в “Карпатах” разом з нинішнім наставником Володимиром Шараном?

– Однозначно. Батько – це мій і наставник, і тренер, і вчитель. Все в одній особі. Після кожної гри дзвоню йому, питаю його бачення, прошу поради, як потрібно було діяти в той момент і в майбутньому. І те, що вони грали разом, для мене це приємний факт в нашому футбольному житті. Щоправда, в футбол по блату не грають (сміється), і мені доведеться наполегливою роботою і грою доводити, що в команду мене запросили не випадково. З вуст батька почув тільки позитивні слова на адресу Богдановича.

– Напевно, не помилюся, якщо спрогнозую, чому ти обрав до всього сказаного повернення до України: це бажання грати за національну збірну, бути на очах у головного тренера Андрія Шевченка. Чи не так?

– В якійсь мірі і так, в якійсь ні. По-перше, футболіст повинен не просто грати, а грати так, щоб звернути на себе увагу. Для кожного гравця надіти футболку національної збірної – це велика честь. І я не приховую, що хочу грати за збірну. По-друге, це перезавантаження. Зміна обстановки, відчуття, що ти вдома в Україні, де виріс і став футболістом. Свій менталітет, своя мова, все рідне. У Бельгії по-іншому. У “Стандарді” всі розмовляють по-французьки, яку, на жаль, не зміг вивчити, ця мова давалась важко. Говорив англійською, але французька – мова спілкування. Ось такі додаткові нюанси вплинули на моє рішення.

– Порівняй наш чемпіонат з бельгійським. Що можеш сказати про тренувальний процес в Україні і Бельгії?

– Тут навіть можна порівнювати не чемпіонати, а підхід тренерів. У кожного своє бачення футболу, відповідно фахівці по-своєму підносять його гравцям, хочуть, щоб підопічні грали за їх схемою. Один тренер більше робить акцент на флангові передачі, на контролі м’яча, пресингу. Інший, бачить свій футбол по-іншому. У Бельгії більш технічний футбол, багато індивідуально сильних гравців. Більшість матчів проходять за сценарієм: ви атакуєте і ми атакуємо. Такі команди як “Брюге”, “Андерлехт”, “Генк”, “Гент” намагаються протягом усіх дев’яносто хвилин тримати свою картинку гри.

Але в цілому єдина відчутна відмінність між чемпіонатами – це футбольна атмосфера навколо матчів. На багато ігор трибуни заповнюються уболівальниками. Як то кажуть – глядач іде на футбол. Раз йде, значить, футболісти видають якісний “продукт”. У нас з цим (наповнюваністю) проблема.

– А який футбол сповідує останній твій наставник Мішель Прюддом?

– Він любить більш технічний і комбінаційний футбол. На тренуваннях ми багато уваги приділяли награванню різних комбінацій, взаємодії командних ліній.

– До приходу в команду Прюддома ти постійно мав місце в складі. Чому твоя гра не сподобалася новому наставнику?

– За два роки в команді змінилося чотири тренера. Протягом цього часу при кожному з наставників грав або правого захисника, або правого півзахисника. При першому тренерові з Сербії Александру Янковічу поступово завоював місце в складі. Потім його прибрали. Наступний наставник теж мені довіряв. Моя гра йому подобалася. У семи матах віддав гольову передачу, забив один м’яч, і команда начебто йшла непогано, але чомусь знову сталася рокіровка на тренерському містку. Прийшов португалець Сільва Са Пінту. Спочатку йшло все добре. Виграли кубкову гру, в чемпіонаті проти “Антверпена” віддав гольову передачу, зіграли 1-1. А потім … У матчі з “Васланд- Беверен” ми програли 3-1. Після закінчення поєдинку коуч пред’явив мені претензії. Після цього почав виходити на заміни на 20-30 хвилин. Влітку португальця змінив Прюддом, при якому я перестав потрапляти в обойму. Моя суб’єктивна думка, я не підійшов під його стиль гри. Але в той же час мені не дали шанс проявити себе.

– Вчора було перше тренування з “Олександрією”. Як пройшла адаптація в новій команді? Кого знаєш з хлопців, з ким грав в інших колективах?

– Прийняли добре. Колектив дружний і згуртований, не тільки на тренуваннях, а й в грі. Команда довела це на полі і заслужено займає високий рядок в турнірній таблиці. Багатьох хлопців знаю заочно, когось особисто. Природно, потрібен якийсь час, щоб ближче познайомитися, влитися в команду.

– Уже встиг влаштуватися на новому місці, налагодити домашній побут?

– Поки що ні. Дружина залишилася в Дніпрі, я живу на базі. 22 січня летимо на збір до Туреччини, а після приїзду займуся цим питанням.

– Валерію, ти починав кар’єру в “Дніпрі”, який так безславно припинив своє існування. Деякі колишні гравці згадують клуб через фінансові заборгованості “не злим тихим словом”. Що скажеш з цього приводу?

– Переді мною клуб повністю чистий. Можу сказати тільки позитивні слова. “Дніпро” дав мені поштовх в футбольне майбутнє, в ньому я виріс і став гравцем великого клубу, з багатими футбольними традиціями. Вважаю, що такий клуб повинен і буде жити.

ua-football.com

 11 – загальна кількість переглядів, з них 1 перегляд (и, ів) сьогодні