Олександр Шовковський – про злети та падіння, найкращі та найгірші епізоди у своїй кар’єрі

shovkovskiyЛегендарний голкіпер київського «Динамо», який зовсім нещодавно завершив кар’єру гравця, на зустрічі з уболівальниками згадав знакові епізоди своєї футбольної біографії.

– Олександре, чи не постають зараз у вашій пам’яті моменти матчу Ліги чемпіонів із мюнхенською «Баварією», який відбувся у квітні 1999 року? Чи не вважаєте ви, що тоді були ближче за все до здобуття цього престижного трофею?

– Мене вже одного разу запитували, який матч у своїй кар’єрі я хотів би переграти. Таких матчів два. В першу чергу, це гра з «Баварією» в Лізі чемпіонів. Також матч за збірну проти Словенії в тому ж 99-му.

Тепер щодо моїх відчуттів у тій грі. Мої помилки, безумовно, вплинули на результат, забрали у команди таку величезну можливість виграти Лігу чемпіонів. Але оглядатися на свої помилки потрібно для того, щоб стати сильнішим, пережити їх та не припускатися їх у майбутньому. Якби не було тих подій, можливо, не було би мене такого, яким я є зараз. І те, що сталося, безумовно, погано для команди загалом. Але я не живу минулим. Переживаючи кожного разу події минулого, я позбавляю себе можливості витрачати свої сили та енергію на те, щоб стати сильнішим у своєму майбутньому. Моє майбутнє складається не з минулого, а з того, що я роблю зараз, у цю хвилину.

Мені дуже прикро, що так сталося, я дуже сильно переживав. 2000, 2001, 2002 роки – у моєму житті тоді сталося багато подій, і, повірте, я розплачувався ще доволі довго за це. Були травми, серйозні травми, й стояло питання про те, буду я продовжувати грати чи ні. На мені ставили хрест, говорили, що я завершу кар’єру, але це тільки зробило мене сильнішим та впевненішим у собі.

Деякі події в житті нам даються не просто так. Потрібно через них пройти для того, щоб проаналізувати їх та стати сильнішим, для того, аби вийти на нову сходинку, стати кращим.

– Ви стали першим голкіпером, який не пропустив жодного м’яча на Чемпіонаті світу в серії пенальті. Чи є у вас секрет відбиття 11-метрових?

– Я ніколи не намагався змусити гравця пробити в той кут, у який би я хотів. Це як філософія, як айкідо. Я намагаюся зрозуміти, що хоче робити гравець, який виконує 11-метровий удар, і своїми рухами не змусити його змінити рішення, не змінити кут, у який він збирається пробити. Але я буду в тому куті.

Який матч у кар’єрі ви вважаєте найкращим?

– Якщо не брати до уваги пенальті, пригадується матч із «Шахтарем», фінал Кубка України, який відбувся в Києві. Ми перемогли з рахунком 2:1, пам’ятаю, що другий гол забив Олег Гусєв, коли ми грали в меншості. Це була одна з найкращих моїх ігор.

– А як же матч, у якому ви забили вирішальний гол після ефектного замаху в післяматчевій серії пенальті, принісши «Динамо» трофей?

 – Насправді, у мене інший погляд на цей гол. Під час 11-метрової серії я уважно спостерігав за тим, як діє у воротах Ян Лаштувка. І коли підходив до м’яча для удару, розумів, що єдиним правильним рішенням буде пробити саме так. Тобто я бив на основі аналізу його дій. А замах таким вийшов тому, що ще під час розбігу він уже кинувся в кут. Я просто швидко проаналізував ситуацію та пробив саме так.

– Як би ви охарактеризували еволюцію футболу від 90-х і до сьогоднішніх днів? Як буде розвиватися цей спорт надалі?

– Гра дуже сильно прискорюється. Якщо взяти записи матчів різних часів та включити їх паралельно, ви побачите величезну різницю у швидкості роботи із м’ячем, у швидкості пересування гравців на футбольному полі. Після революції у футболі Валерій Васильович Лобановський казав, що йому не потрібна команда зірок, а потрібна команда-зірка. На сьогоднішній день «команда-зірка» складається із «зірок», де амбіції й інтереси кожного гравця підпорядковані інтересам команди, де кожен на футбольному полі є ланкою величезною ланцюга, кожен гравець залежить від інших гравців, при цьому реалізує свій потенціал, свої сили та індивідуальну майстерність по максимуму. Це робить футбол прекрасним. Еволюція футболу рухається до того, що комбінації будуть ускладнюватися, взаємодії між гравцями пришвидшуватися, гравці будуть ще більш універсальними. Думаю, футбол буде рухатися у цьому напрямку.

– Який найбільш прикрий гол у вашій кар’єрі?

– Насправді, прикрих голів у кар’єрі воротарів буває доволі багато. Причому часто прикрими є не ті голи, під час яких ти припустився помилки. Коли ти помиляєшся, ти аналізуєш, у чому була причина, та робиш висновки. Прикро, коли ти, наприклад, дістаєш м’яча кінчиками пальців, при цьому він влучає у стійку й відлітає у ворота. Такі голи набагато прикріші. Ти начебто все зробив, яких-небудь півсантиметру – і м’яч не опинився би у воротах. Ти починаєш думати, ну чому так…

– Чи не шкодуєте ви, що не перейшли до якого-небудь клубу із Західної Європи?

– Свого часу, безумовно, я хотів перейти, я думав про це, навіть будував для себе якісь плани. Зараз я про це анітрохи не шкодую й навіть не думаю. Не бачу сенсу витрачати свої переживання на події, які в моєму житті не відбулися.

– Кого з гравців, із якими ви грали, ви хотіли би бачити на полі у вашому прощальному матчі?

– Є люди, яких я би дуже хотів бачити на полі, але їх уже немає…

– Чи були у вашій кар’єрі моменти, коли ви хотіли піти з футболу?

– Були неприємні думки, такі думки закрадалися. Але це була хвилинна слабкість, або навіть радше бажання додати мотивації грати надалі. Коли щось не складається, йде не так, як ти хочеш, легше за все відступити, піти в сторону, зайнятися чимось іншим. Але я точно знав, що від цього мені легше не стало би. А легше мені буде лише тоді, коли я зміню ситуацію. Нехай не вийду з неї переможцем, але зроблю все, щоб подолати ці труднощі.

– Якби ви були тренером, кого з гравців, з якими ви грали, ви би взяли до своєї команди мрії?

– Справа в захисті – Лужний, в центрі – Федоров та Ващук, зліва – Несмачний. У середині поля – Калитвинцев та Белькевич. Щоправда, два атакуючих гравця в центрі півзахисту – велика розкіш сьогодні. Потрібно мати гравця, спрямованого на оборону – Андрій Гусін. Також із задоволенням взяв би Юрія Максимова. На лівому фланзі півзахисту – Косовський, на правому – Гусєв. А попереду – Шевченко та Ребров. Вийшло 11 польових, але я воротаря не назвав.

– Згадайте найкращий сейв у вашій кар’єрі.

– Важко відповісти однозначно. Я згадую епізод у матчі з «Рубіном» у Лізі чемпіонів. Був дуже непростий момент у другому таймі, коли Домінгес пробив через себе, м’яч відскочив від землі й я відбив його однією рукою. Футбол – гра, в основі якої лежать закони фізики. А далі відіграють роль навички та координація, над якими працюєш кожен день у тренувальному процесі. Гравець, який уміє аналізувати та робити висновки, швидко приймає рішення. Такий гравець може досягти міжнародного рівня та грати на рівні з найкращими футболістами світу.

– Що би ви порадили собі 18-річному?

– У першу чергу, я би йому сказав, що найважливіша гра – це та, яка попереду. Та гра, яка вже пройшла, вже не має жодного значення у твоїй кар’єрі та твоєму житті. Це вже історія, це – минуле, а тобі потрібно дивитися в майбутнє, але жити в сьогоденні, тут і зараз. Заслуги, медалі, які висять на стіні, не мають жодного значення. Це може мати значення зараз, коли закінчилася кар’єра. А коли ти граєш, ти маєш думати не про те, що ти виграв, а про те, як ти провів свою гру, про те, як домогтися наступної перемоги, для того щоб у кожній грі ставати сильнішими, для того щоб із кожним днем зростати та ставати кращим. Адже єдина людина, на яку ти маєш рівнятися, – це ти в минулому, а єдина людина, за яку ти маєш ставати кращим – це ти справжній, сьогоднішній.

– Хто ваш улюблений письменник? Яка улюблена книга і що прочитали за останній час?

– Нещодавно перечитував всю серію про Ганнібала Лектера, буває, читаю англійською мовою, а конкретно зараз взагалі не читаю. Мови? Знаю англійську, досить добре українську, але все життя розмовляв і думав російською. У нинішніх обставинах це не дуже добре, вважаю, ми всі повинні переходити на українську або хоча б прагнути до цього. Нинішнє покоління має навчатися українською, і з часом використання цієї мови стане масовим. Мені, наприклад, важко говорити українською, але я дуже стараюся, вправляюся, з батьками розмовляю виключно українською.

– Як ви ставитеся до прізвиська СаШо і чому вас так називають?

– Прекрасно ставлюся (посміхається). Я спокійно реагую на різного роду прізвиська. Просто зрозумів, що написати повністю «Олександр Шовковський» дуже довго і складно, а скорочено – зручно. Тож у мене претензій і образ немає.

– А ви давали комусь прізвиська в команді?

– Звичайно, але не хочу про це говорити (сміх в залі).

– Якось ваша мама розповіла, що в дитинстві ви взяли її лайкрові рукавички, щоб відбивати м’ячі, а якою була подальша еволюція ваших воротарських рукавичок?

– Ну, ті рукавички я вже відпрацював (сміх в залі), хоча мама про них все ще іноді згадує. Жартую (посміхається). Коли ми з командою почали їздити на дитячі турніри, найчастіше ми вигравали, а гіршим результатом було друге або третє місце. Нам виплачували невеликі преміальні, і на них я завжди купував собі рукавички, оскільки вони були моїм головним знаряддям праці, а потім вже все інше.

– З якими футболістами ви зараз підтримуєте спілкування?

– Ващук, Воронін, Шевченко. Намагався додзвонитися Роналду, але він трубку не бере (сміх в залі).

– Відомо, що у вас є журналістська освіта. А яке питання поставив би Шовковський-журналіст Шовковському-воротарю?

– Я-воротар не підпустив би до себе мене-журналіста, він занадто багато знає (посміхається).

– Чи хотіли б спробувати себе в ролі коментатора?

– До будь-якої професії потрібно ставитися з повагою, а до будь-якого матчу готуватися, вивчати суперників, знати гравців, бути в курсі, з якої причини хтось не грає – це великий обсяг роботи, який потрібно виконати, перш, ніж почати коментувати. Якщо чесно, я не замислювався про те, цікаво мені це чи ні. Взагалі, в житті хочеться багато чого спробувати.

– Що такого вам би хотілося зробити в житті, на що не вистачало часу, або не було можливості?

– Подорожувати Європою, тільки не за маршрутом: аеропорт-готель-стадіон-аеропорт, а поїхати на машині.

– В яких місцях вас можна зустріти в Києві?

– Буваю в різних місцях. Люблю пити каву в «Будинку кави», ця мережа одна з моїх улюблених, в Києві таких закладів близько 20-ти.

– Можете пригадати смішний або курйозний епізод зі своєї кар’єри?

– Пригадую, як перед матчем з якоюсь болгарської командою після рукостискань ми робили командне фото, всі такі зібрані, зосереджені, серйозні, а повз нас йде хлопчисько з просто невимовним виразом обличчя. У підсумку, на фотографії ми всі вийшли веселими і усміхненими. Це веселе фото є в інтернеті.

– У вас є пріоритети, яку половину поля вибирати перед початком матчу? Зазвичай «Динамо» у другому таймі грає на «Бессарабські ворота», хтось коли-небудь намагався порушити цю традицію?

– У кожної команди є своя улюблена частина поля. Так повелося, що, граючи на «Олімпійському», який раніше був «Республіканським», завжди намагалися в першому таймі вибирати для себе «Бессарабські ворота», щоб у другому таймі гнати в них противника. На полі ж суперника грають роль багато чинників: іноді зважаєш на напрямок вітру, який може змінитися протягом години, тому в першому таймі краще грати «за вітром», і положення сонця. Якщо я виграю підкидання монетки, то вибираю або ворота, або право на введення м’яча.

– Який трепетний момент був у вашому особистому житті?

– Я був присутній при народженні своєї доньки. І можу зізнатися чесно, більш сильних емоцій в житті я не відчував. Це було щось неймовірне! Я підготувався, у мене в одній руці камера, в іншій – фотоапарат, але було не до них, тому що коли все закінчилося, у мене сльози лилися градом. У підсумку, не вийшов жоден кадр. Після того, як я перерізав пуповину і опинився з дитиною удвох, я з донькою говорив, а як тільки замовкав, вона починала хникати, я починаю говорити – вона замовкає. Це просто приголомшливо!

– Як ваша сім’я реагувала на те, що ви постійно їдете на матчі і тривалі збори?

– Зиму ніхто з моїх рідних не любить не лише, тому, що холодно, а й тому що протягом січня і лютого я відсутній в сім’ї. Але всі розуміють: щоб добре грати і показувати рівень, потрібно добре готуватися, просто так нічого не дається. Сім’я ставилася з розумінням, але живого спілкування завжди не вистачало. Раніше ж із засобами зв’язку і комунікаціями, інтернетом було ще складніше. Це зараз є скайп, вайбер, вотсапп, а раніше лише телефон. Тож це завжди був складний період, але потрібно вміти розставляти пріоритети і розуміти, для чого робляться такі жертви. Вони необхідні, якщо хочеш щось отримати і чогось досягти.

– Сергій Ребров – радіолюбитель, Андрій Шевченко захоплюється гольфом. А чим ви любите займатися окрім футболу?

– Я люблю дайвінг, їздити на мотоциклі та кататися на лижах. (з посмішкою) Я – спортивна людина!

FC Dynamo Kyiv

 9 – загальна кількість переглядів, з них 1 перегляд (и, ів) сьогодні